Для виконання Паризької угоди нам потрібна колобіжна економіка. Чому лише поновлюваних джерел енергії та ефективності не вистачить
Джеймс Вулвен, редактор, Фонд Еллен МакАртур
Протягом п’яти років після ухвалення Паризької угоди було взято зобов’язання значно зменшити викиди парникових газів від енергетики. Але це лише частина рівняння. Щоб досягти нульового значення до 2050 року, потрібно задуматись над тим, як ми виготовляємо й використовуємо вироби, матеріали і продукти харчування. Нам потрібна колобіжна (циркулярна) економіка.
П'ять років тому нації світу зібрались у Ле-Бурже неподалік Парижа, щоб обговорити, випрацювати й ухвалити те, що відтоді знане як Паризька угода. Документ, який на сьогодні підписали 196 країн, став першим глобальним консенсусом стосовно необхідності зайнятись руйнівними наслідками зміни клімату. Він зобов'язує підписантів обмежити глобальне потепління менш ніж 2°С, що вимагає колосальної співпраці.
То де ми зараз, п’ять років опісля?
Приблизно 192 країни на всьому світі, що продукують 96% загальносвітових викидів парникових газів, представили плани скорочення своїх викидів (так звані національно визначені внески). Тим часом, в міру того як зростає вартість бездіяльності, мобілізуються також органи місцевого самоврядування, бізнес і фінансовий сектор. Менш ніж за рік (до жовтня 2020 року) та незважаючи на пандемію Covid-19, кількість зобов'язань від міст, регіонів і компаній щодо нульових викидів нетто згрубша подвоїлась до понад 2500.
Лише у другій половині 2020 року Китай пообіцяв досягти нульового рівня до 2060 року та розпочати зниження своїх викидів, почавши з 2030 року; нова адміністрація Байдена заявила про повернення США до Паризької угоди; ЄС продовжує наближатись до ухвалення свого першого Європейського кліматичного закону, що зробить кліматичну нейтральність до 2050 року обов'язковою для всього блоку, а нещодавно уряд Великої Британії пообіцяв скоротити викиди на 68% до 2030 року порівняно з рівнем 1990 року.
Аналіз світових тенденцій свідчить про різке збільшення виробництва поновлюваної енергії, зокрема енергії вітру і сонця, підвищення енергоефективності будівель і промисловості, а також кількості електромобілів; при цьому вловлювання, зберігання і використання вуглецю, та зелений водень рекламують як технології, що допоможуть компенсувати промислові викиди, з чим не можуть впоратись інші технології.
Все це звучить позитивно, однак, хоч і закладено основу для майбутніх нульових викидів нетто, рівень парникових газів в атмосфері продовжує зростати. До запровадження урядами локдаунів у 2020 році кількість СО2 в атмосфері була найвищою за більш ніж 800 000 років. Ми вже перевищили поріг глобального потепління в 1°С порівняно з температурою в доіндустріальну епоху, що дедалі частіше спричиняє екстремальні погодні явища, вносячи хаос у громади й екосистеми у всьому світі. Тож виконання свіжих кліматичних планів і обіцянок – питання, вкрай термінове.
Важливо, що більшість цих планів і обіцянок зосереджено на зменшенні викидів від енергії, але вони значною мірою нехтують іншою важливою частиною рівняння: викидами внаслідок виробництва і споживання товарів і продуктів харчування.
Завдяки наявним технологіям, що, як очікується, стануть поширеними до 2050 року, оптимальне використання поновлюваної енергії та енергоефективність покриють 55% сьогоднішніх загальносвітових викидів парникових газів – від систем енергопостачання, споживання енергії в будівлях і на транспорті. Решта викидів пов’язана зі способом виготовлення, використання й утилізації виробів, матеріалів і продуктів харчування; вони походять з промисловості, сільського господарства та землекористування. Деякі процеси в цих секторах є особливо потужними гарячими точками викидів парникових газів: хімічні процеси виробництва цементу, високотемпературні процеси (наприклад, витоплювання металів), захоронення сміття, спалювання, вирубування лісів, зміни в землекористуванні та сільське господарство. Подолання цих 45% викидів, що залишились, вимагає перегляду того, як ми проєктуємо, виготовляємо та використовуємо продукти й матеріали, а також як використовуємо землю.
Розмова про поновлювану енергію та енергоефективність у цих інших сферах ще не назріла, і це втрачена можливість як для урядів, так і бізнесу зайнятись зміною клімату. Нам потрібно усунути всі джерела викидів парникових газів, і саме тут на допомогу приходить колобіжна економіка. Застосування стратегій колобіжної економіки до п’яти найпоширеніших матеріалів у нашій економіці – цементу, алюмінію, сталі, пластмас і продуктів харчування – може до 2050 року усунути майже половину з решти викидів від виробництва товарів, або 9,3 мільярда тон еквіваленту CO2, що дорівнює всім поточним глобальним викидам від транспорту. Обіцянки і поступ, що маємо на сьогодні – це нагода включити принципи колобіжної економіки в плани дій стосовно клімату і таким чином доповнити картину.
До Covid-19 панував чимраз більший консенсус щодо того, що колобіжна економіка є шляхом до довгострокового процвітання. Замість виштовхати колобіжну економіку з порядку денного, пандемія зробила її актуальною як ніколи. Підкреслюючи крихкість нашої нинішньої системи, пандемія посилила необхідність переосмислення нашої економічної моделі. Окрім створення чітких рамок для сприяння досягненню цілей Паризької угоди, колобіжна економіка тепер може забезпечити стійке економічне відновлення, здатне працювати в довгостроковій перспективі, на відміну від будь-якого плану на основі принципів лінійної економіки «візьми-використай-викинь». Колобіжна економіка може забезпечити більшу стійкість до потрясінь у промисловості та суспільстві - атрибутах, цінних далеко за межами поточної ситуації.
Інші думають подібним чином. Колобіжна економіка є на порядку денному деяких найбільших компаній у світі, зокрема, відповідальних за 20% світового виробництва пластикових упаковань, які підписали Глобальне зобов’язання запровадити колобіжну економіку для пластику. Уряди в усьому світі роблять кроки, щоб полегшити такий перехід за допомогою законодавства, і не в останню чергу в ЄС, де колобіжна економіка є одним із ключових елементів Європейської Зеленої угоди, і де затверджено новий план дій стосовно колобіжної економіки.
Колобіжна економіка пропонує привабливий шлях уперед, оскільки вона створює вартість і зростання у спосіб, корисний для споживачів, бізнесу, суспільства й довкілля. Це схема системного вирішення, що спирається на три принципи, що їх приводять в рух дизайн та новації: усунення відходів і забруднення, затримання продуктів і матеріалів у використанні та відновлення природних систем.
Наприклад, затримання будівельних матеріалів у використанні може значно зменшити вплив цього сектору на клімат: виробництво наповнювачів з перероблених генерує на 40% менше викидів парникових газів порівняно з виробництвом нових. У транспортному секторі мультимодальні системи пересування, якщо їх запроектовано з думкою про довговічність, зменшують глобальні викиди СО2 на 70% або на 0,4 мільярда тон СО2 у 2040 році. У харчовій системі застосування принципів колобіжної економіки здатне зменшити річні викиди парникових газів на 4,3 мільярда тон еквіваленту СО2, що можна порівняти з усуненням назавжди з доріг майже всього 1 мільярда автомобілів у світі.
Зараз може бути вирішальний момент для впровадження засад колобіжної економіки в державні національно визначені внески. Через пандемію роль урядів і державних органів зросла безпрецедентними темпами, принаймні як на мирний час. Сам масштаб державних витрат та помітність держави у контролі над багатьма аспектами громадського життя можуть привести до більшого прийняття суспільством втручання з боку держави. В поєднанні зі збільшенням обізнаності громадськості про загрози зміни клімату результатом може бути те, що уряди матимуть як владу, так і політичну волю, щоб радикально змінити нашу глобальну кліматичну траєкторію.
Це могло б означати, що міжнародні угоди, такі як Паризька угода, мають більшу вагу, аніж будь-коли раніше. Тому для того, щоб всеохопно вирішувати проблему зміни клімату та діяти не лише по стороні енергетичного переходу й ефективності, але і глянути на весь спектр викидів, настав час поставити колобіжну економіку в основу зусиль з пом'якшення зміни клімату.
П’ята річниця Паризької кліматичної угоди не могла надійти у більш відповідний момент. Коли впроваджують вакцини проти Covid-19, і країни у всьому світі намагаються оговтатися від економічного шоку, спричиненого пандемією, настав час для переосмислення системи. Старі способи ведення бізнесу, оперті на видобутку, відходах, забрудненні та втраті природного середовища, мали свій час. Чи може перехід до колобіжної економіки із нульовим рівнем нетто викидів, що впродовж останніх років неухильно набирає обертів, перерости у повномасштабний капітальний ремонт системи? Тепер, коли кнопку перезавантаження світової економіки міцно натиснуто, міг би бути наш шанс змінити ситуацію й закласти основи нової та кращої системи, здатної працювати в довгостроковій перспективі.