Чого енергосистема України може навчити світ у питанні стійкості

Чого енергосистема України може навчити світ у питанні стійкості

• Тиск на енергосистеми зростає, і воєнний досвід України показує, як вибудовувати стійкість.
• Традиційне енергетичне планування не завжди враховує важливість часу, потрібного для розгортання й відновлення інфраструктури, хоча саме ці чинники є частиною рівняння стійкості, яке Україна була змушена вивчити напам'ять.
• Країна також демонструє, як дедалі тісніше переплітаються енергетична безпека і декарбонізація.

Більшість енергосистем проєктують, враховуючи передбачувані збурення: мінливу погоду, пікові сплески попиту, відмови обладнання. Сьогоднішні ризики передбачити важче.

Світовий попит на електроенергію зростає в міру електрифікації транспорту, промисловості та центрів обробки даних. Мережі в багатьох країнах ледве встигають за ним. На приєднання до мереж у світі очікує понад 2500 ГВт генерації, систем накопичення і великих споживачів.

Також безпеку дедалі важче відокремити від енергетичного переходу. Показник енергетичного переходу Всесвітнього економічного форуму за 2026 рік засвідчив, що енергетична безпека стала єдиним показником ефективності систем, що знизився у глобальному вимірі. Водночас вперше за понад десятиліття погіршилась готовність до цього переходу. Лише 24 % країн досягли поступу одночасно у сферах безпеки, доступності і сталості.

Україна є яскравим прикладом того, що відбувається, коли цей тиск стає безпосереднім. Від початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році енергосистема України зазнає численних атак ворога з метою вивести її з ладу. До весни 2024 року було окуповано, пошкоджено або зруйновано майже дві третини диспетчеризованих генерувальних потужностей країни. З листопада 2025 до березня 2026 року Росія випустила по Україні понад 700 ракет і майже 19 000 дронів. На менші підстанції припало 58 % усіх ударів по енергосистемі, тоді як роком раніше ця частка становила 31 %.

Робота в енергосистемі, що перебуває під таким тиском, змінила моє розуміння стійкості. Виклик для України полягає не просто в тому, що ризики є вищими, а в тому, що багато з цих ризиків уже стали реальністю. Інші країни все ще мають змогу діяти, перш ніж зіткнуться з тими ж проблемами.

Один висновок є особливо важливим: стійкість не можна зводити лише до запобігання виведенню інфраструктури з ладу. Стійкість має також передбачати обмеження наслідків пошкодження та швидке відновлення електропостачання.

Децентралізація змінює саму формулу стійкості

Довоєнна енергосистема України, як і багато інших, спиралась на великі централізовані об'єкти. Вони й надалі незамінні: атомна енергетика досі забезпечує значну частку електроенергії країни. Проте війна унаочнила ризик, пов'язаний із зосередженням надмірних потужностей на об'єктах, втрата яких миттєво позбавляє сотень мегаватів.

Розподілена енергетика дає змогу зменшити цю вразливість та надає операторам більше можливостей у разі втрати доступу до частини мережі. Сьогодні Україна в рамках своєї стратегії енергетичної безпеки поєднує невеликі газові і когенераційні установки, відновлювані джерела, системи накопичення енергії, інтелектуальні мережі та локальні енергетичні рішення.

Нам потрібно переосмислити поняття швидкості

Україна також була змушена по-новому осмислити час. Планування, закупівлі, будівництво і ремонт тепер відбуваються в умовах, коли затримка означає години без світла.

У 2025 році ДТЕК і Fluence звели 200 МВт систем накопичення енергії на шести майданчиках в Україні. Будівництво завершили за шість місяців, хоча реалізація проєктів такого масштабу, як правило, займає 12–18 місяців. Але йдеться не про те, що кожен проєкт має виконуватись із такою швидкістю. Справжній урок полягає у надважливості часу розгортання і відновлення, чого традиційне енергетичне планування не завжди враховує.

В червні 2026 року компанія Wood Mackenzie оцінила, що у США через затримки з видачею дозволів під підвищеним ризиком можуть опинитись енергетичні проєкти на основі відновлюваних джерел енергії загальною потужністю 92 ГВт з обсягом інвестицій понад 121 млрд доларів. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, розроблення нових вітрових і сонячних проєктів переважно триває від одного до п'яти років, центрів обробки даних – від одного до трьох, а спорудження нової мережевої інфраструктури може забрати до 15 років.

Ретельне планування, оцінювання впливу на довкілля, залучення громад і технічні стандарти надалі є важливими. Проте системи планування повинні враховувати й те, як швидко змінюються безпекові ризики. Досвід України порушує ширше питання: як уряди можуть спонукати до невідкладних дій, коли ризики ще залишаються гіпотетичними, не чекаючи, аж потрясіння самі доведуть їхню необхідніст