Пам’ятаючи про Чорнобиль
Енергія може бути не лише корисною. Безвідповідальність чи недбалість у ставленні до неї може надто дорого коштувати людству. Саме це застереження стало ляйтмотивом усього другого дня інформаційного туру для представників міст-підписантів Угоди мерів та учасників Програми CoM-DeP.
Учасники туру стали першими відвідувачами музею Славутича 24 травня. Екскурсовод – виходець із далекої Азії, який приїхав на ЧАЕС, зустрів там своє кохання та навіки пов’язав долю з Україною – детально розповів про те, як зводилося місто енергетиків Прип’ять і як дійшло до жахливої ядерної катастрофи, що стала причиною заснування Славутича. Рівно 30 років тому у цих поліських лісах в екстреному порядку, силами будівельних бригад з усіх республік колишнього СРСР було зведено нове місто для тих, хто й далі віддавав всі сили, здоров’я і наснагу праці на Чорнобильській атомній. Нині ситуація змінюється, місто перестало бути монопрофільним (якщо раніше 98% славутичан були тим чи іншим чином задіяні на ЧАЕС, то нині цей відсоток заледве перевалює за 40), проте пам'ять про його наразі недовгу, але драматичну історію, навіки зберігатиметься у цьому музеї.
Після короткої презентації про роботу відділу енергоменеджменту Славутича, група потягом вирушила до Чорнобильської АЕС. Уздовж шляху учасники мандрівки могли бачити обабіч колії численні попереджувальні знаки про високий рівень радіації, давно покинуті домівки і техніку. Гнітюче враження дещо згладилося при наближенні до самої станції, де звіддаля було легко помітити унікальний новий конфайнмент над 4-м енергоблоком.
Після проходження дозиметричного контролю безпосередньо на залізничній станції та короткої подорожі автобусом група потрапила у оглядову залу ЧАЕС – місце, звідки розпочинаються всі екскурсії. Місцевий гід розповіла справжню історію «катастрофи століття» та поступової ліквідації її наслідків, використовуючи макет 4-го реактора, спеціально виготовленого для того, аби унаочнити масштаби лиха та яким чином докладалося зусиль для мінімізування їх. Не менш цікавою була й розповідь про побудову нового «саркофага» - велетенської рухомої, нашпигованої сучасною електронікою арки, масою 34 мільйони тон, що за допомогою домкратів та спеціальних направляючих «проїхала» 300 метрів до того, як стала на запроектовану позицію. Протягом усього часу розповіді присутні могли спостерігати через вікно, як працюють численні бригади, завершуючи монтажно-пускові роботи на об’єкті. Цікаво, що роботи щодо повноцінного запуску унікального конфайнмента заплановано проводити аж до 2023р., а в цілому горизонт планування робіт із взяття під контроль вмісту реактора сягає 2068р.
Наступним пунктом туру стало місто, де навіки зупинився час. Нічим непримітна Прип’ять стала символом вселенської ядерної біди. Містечко енергетиків закладалося разом із станцією і проіснувало всього 16 років. Модерне (як на свій час), чудово сплановане, зі своїми клубами, ресторанами, готелями, місцями для дозвілля, нині воно стоїть як символ німого докору злочинній самовпевненості людей і пам'яті про тих, хто вже ніколи сюди не вернеться.
У цих місцях варто побувати бодай для того, щоби відчути всім єством наслідки антропогенної біди, і надалі, у міру власних можливостей кожного, докладати максимум зусиль, аби ніде і ніколи щось схоже не повторилося.





