Як Лондон пристосовується до кліматичних змін. Інструкція забудовникам від мерії

Мерія британської столиці у березні цього року опублікувала інструкцію, в якій подано практичні рекомендації з озеленення та адаптації міста до зміни клімату при подальшій його розбудові. Підходи у плануванні міського простору, що тут висвітлені, подекуди разюче відрізняються від українських практик. Тож пропонуємо ознайомитися з коротким оглядом цього посібника, який підготували журналісти видання texty.org

• лісові зони в місті
• відкриті водойми
• вологі екосистеми (wetland)
• ділянки, вкриті травою багатьох видів, що створює екосистему

• зелені дахи (товщина ґрунтового субстрату щонайменше 15 см)
• висаджування окремих дерев (площа ґрунту мінімум дві третини площі крони дорослого дерева)
• клумби з квітами
• сади

• ряди кущів
• висаджування окремих дерев із площею ґрунту менш ніж дві третини від площі крони
• зелені стіни, коли корені рослин у ґрунті під ними
• звичайні монокультурні газони

• проникні для води тротуари
• незасаджені рослинами ділянки для утримання води
• хлоровані басейни, фонтани тощо
• водонепроникні поверхні

Живі ландшафти

Мало висаджувати окремі парки – їхня життєстійкість залежить від наявності поряд більших і дикіших екосистем. Наприклад, у районі Берклі Хоумс відновлення парку Вудбері Даун дуже сильно залежить від сусідніх водойм (на карті англійською: reservoirs) у природному заповіднику Ветлендс поблизу (див. мапу):

 

 

Скріншот із гугл-карти

 

Як досягти екологічної стійкості?

• Думати про зелену інфраструктуру треба на найраніших стадіях планування
• Слід виділяти зони для природи – це має бути не обмеженням, а нагодою
• Потрібно планувати мозаїку природних габітатів, які будуть пов'язані між собою
• Габітати (природне середовище, в якому живуть місцеві види тварин і рослин) можуть існувати на всіх рівнях і поверхнях – трава, кущі, дерева, вода
• Активно використовувані спільнотою поверхні – як-от ігрові майданчики, зони для вирощування овочів – можуть також долучатися до створення мережі природних габітатів для диких видів
• Плануючи зелені зони, слід брати за приклад дику природу: які рослини співіснують, які види існують у різних умовах вологості, температури тощо
• Й головне, рослинність має плануватися як габітат, екосистема, а не як прикраса чи просто сад.

При плануванні забудови має здійснюватися екологічна експертиза. Це означає, що в розробці беруть участь не лише художники-дизайнери, а й екологи, ботаніки, зоологи.

 

Під час розробки проєкту вони мають зосереджуватися не лише на збереженні наявних габітатів, а й на запровадженні нових екосистем там, де їх не було.

 

Забудовник має створювати команди розробників, що нараховують професіоналів, які розуміють, як покращити біорозмаїття – інженери, архітектори, але також і ландшафтні дизайнери, біологи. Понад те, спеціалісти з маркетингу та продажів мають розуміти додану вартість життя поряд із природою для психічного та фізичного здоров'я майбутніх мешканців, а також їхнього загального добробуту, задоволеності життям.

 

Найважливіші принципи

Найважливішими є місця зі збереженою дикою чи напівдикою природою. При будівництві слід залучати екологів до команди розробників. Такі місця (заповідники, заказники) мають впливати на архітектуру поблизу – а не навпаки. Водночас слід уникати забудови впритул до них – має існувати буферна зона, в якій варто створити габітат, подібний до сусіднього напівдикого. Це має стати додатком: таким чином, замість загрози наявному габітату, він розшириться додатковою зеленою зоною. Не слід також планувати водовідведення в бік такого дикого чи напівдикого габітату.

 

Як ілюстрація. Ліворуч до пунктиру – габітат, що існував, та неосвітлений тунель для поїздів у ньому. Праворуч від пунктиру – розширення габітату при будівництві (ця зона також використовується для прогулянок) та поступовий перехід у дику галявину, а після цього насаджено рослини для запобігання світловому забрудненню. Будинки також далеко від екосистеми, після чого збудовано "сходинками" так, щоб закривати основну частину світла, що падає від них, і зменшувати вплив штучного світла на ліс.

 

У публічних місцях, як-от площі, при плануванні слід створювати більше "дощових садів":

 

 

Ілюстрація з Портленда, штат Орегон, США. Фото: Дасті Гедж

 

Водночас слід не садити окремі дерева, а намагатися створити багаторівневу рослинність: трави, кущі, дерева. Дерева краще висаджувати не кожне окремо в окремому горщику або ямі, а пов'язаними між собою, об'єднаними ділянками. До того ж експерти мають обирати рослини з корінням на різній глибині, щоб вони не конкурували між собою, а натомість створювали в ґрунті кореневу мережу, яка утримуватиме його. Знову-таки, це мають бути в ідеалі водночас трави, кущі, дерева різних видів.

 

 

Що робити, щоб не затоплювало

Зливостоки (як показує останнім часом практика українських міст – ТЕКСТИ) не можуть працювати достатньо ефективно посеред асфальтових пустель.

 

Натомість місто в ідеалі також має бути системою пов'язаних між собою водойм різного рівня, ділянок з вогкою екосистемою (wetland) і не монокультурними газонами, а радше багатошаровими екосистемами.

 

 

Серія мілких ставків із рослинами та тваринами в Іст-Віллідж

 

Що потрібно:

• Принаймні з одного боку – небетонована мілина і некрутий схил до всіх ставків, каналів тощо. Це дозволяє жити там великій кількості рослин, жабам, тритонам тощо.
• Стічна вода не повинна потрапляти просто у водойми, перед тим вона має проходити крізь "пастки" для забруднення й осадів
• Водойми треба не "облагороджувати", а додавати камені, дерева, кущі, комиші тощо
• Високі рослини, затоплені ділянки, канави мають обмежувати та спрямовувати пересування пішоходів.

Чого краще уникати:

• Фонтанів і суто декоративних водойм із хлорованою чи фільтрованою водою (вона має обмежену користь для дикої природи)
• Штучного освітлення рослин і водойм (це обмежує їхню придатність для комах, кажанів тощо)
• Створення однієї великої водойми десь у кутку замість серії менших по всій території району, забудови тощо

Зелені дахи та фасади

Звісно, вони мають меншу ефективність за описані вище великі ділянки лісопарків і водойми – але можуть відігравати додаткову роль як для перетворення міста на серію пов'язаних екосистем, так і для психологічного добробуту його мешканців.

 

 

Дах будівлі компанії Biosolar у Стратфорді. Фото: Стюарт Конноп

 

Що міцніша будівля, то більші можливості для товстішого шару ґрунту й тим більше біорозмаїття можна створити. Так, за захищеності від вітру та затіненості можна створювати ґрунтовий покрив завтовшки до 95 см, придатний для висаджування лісу. Але будь-який дах підходить для створення зеленої зони – від альпійської луки до мозаїчної галявини й навіть вологої екосистеми.

 

 

Двадцятиметровий заввишки зелений фасад у Базелі, Швейцарія

Порівняно простим рішенням є також озеленення фасадів – при цьому слід намагатися поливати їх дощовою, а не хлорованою водою, й уникати штучного освітлення, яке заважає нічним комахам.

 

При створенні таких стін варто обирати місцеві, а не екзотично-декоративні види рослин, адже місцеві краще підходять для місцевих тварин.

 

І наостанок іще раз про висаджування дерев у містах. Це має бути не "одне дерево в одній дірці", як, скажімо, на Хрещатику – а заглиблені (для збору дощової води) більші ділянки з різними рослинами.

 

Джерело: https://texty.org.ua/articles/